Для вчителів

 Підлітковий вік – це завжди швидкі зміни, за якими важко встигнути і самим дітям, і дорослим. Ці зміни дуже впливають на розвиток майбутньої зрілої особистості.

Навчати підлітків – це серйозний виклик. У підлітковому віці діти надзвичайно цікаві тим, що ще вдень вони з радістю можуть переглядати мультфільми, а ввечері вже цікавляться наслідками вживання алкоголю, куріння та інших нібито ознак дорослого життя. Саме тому вчителям часто-густо доводиться змінювати види та форми занять, аби досягнути бажаних освітніх цілей.

Окрім того, іноді вчорашні “наставники” стають “ворогами”, домашні завдання саботуються часом не через нерозуміння, а через протест проти правил, встановлених учителем. Окремі завдання здаються учням надто “легкими”, щоб витрачати на них свій “дорогоцінний” час: “блогерам не потрібна математика (фізика, хімія….)”, “моє справжнє життя поза школою, тут потрібно просто перечекати”, “навіщо мені це знати, якщо я можу легко загуглити і про все дізнатися”, “якби не було школи, то я б займався значно цікавішими справами”… Таких прикладів може бути дуже багато.

Тож як за таких надскладних умов навчати учнів-підлітків?

На жаль, немає чарівної палички з готовим вирішенням проблем, але є певні напрацювання та поради, які можуть стати у пригоді вчителям. Потрібно розуміти, що результати не будуть миттєвими, можливо, навіть тривалий час не будуть очевидними, але послідовні кроки зроблять своє.

Щонайперше, всім, хто працює з підлітками, потрібно ознайомитися з особливостями підліткового періоду з погляду фізіології та психології, щоб розуміти, які виникатимуть причинно-наслідкові зв’язки між фізичними змінами і змінами в поведінці підлітків.

У сучасних дітей підлітковий період може початися з 10 років і тривати до 15-17 років. Ви можете помітити у своїх учнів підвищений інтерес до однолітків, а саме до їхніх моделей поведінки та цінностей. Також посилюється прагнення бути “своїм” у групі, і кумирами стають не дорослі, а “герої”, які навчаються в одному класі, школі чи є просто в близькому оточенні. Ба більше, думки популярних блогерів на Youtube чи в соціальних мережах можуть бути значно авторитетнішими за ваші.

Маючи безліч питань до фізіологічних змін у своєму організмі, діти неабияк прагнуть до незалежності, якомога більше наближаючись до “дорослості”. Варто розуміти, що для підліткового віку характерні страх глузувань, учні або значно знижують, або дещо переоцінюють свої можливості, можуть виникати незадоволеність собою і підвищена конфліктність. Нерідко зустрінете учнів, котрі нібито “занурені в себе”, наче “на іншій планеті”.

Незважаючи на активний розвиток багатьох психічних функцій (свідомість, мислення, уява, емоції, почуття), у дітей спостерігається зниження працездатності через стомленість, сонливість чи перезбудження. 

Розуміючи, які процеси відбуваються з учнями, вам буде легше організувати спільну діяльність. Кожен учитель в арсеналі має свої лайфхаки, але є загальні поради, які будуть корисними багатьом:

1. Будуйте довірливі стосунки зі своїми учнями:

• будьте відкритими, щирими, говоріть про свої почуття, навіть якщо вони негативні – не бійтеся говорити, що від поганої поведінки в класі і зірваних уроків вам прикро, що ви вкладаєте велику кількість часу і натхнення, щоб розробити цікавий урок і очікуєте на відгук з боку учнів, підкреслюйте, що вам не байдуже;
• ніколи не порівнюйте учнів один з одним, аналізуйте індивідуальну освітню траєкторію руху, акцентуйте увагу на особистих маленьких та великих перемогах кожної дитини;
• за можливості, поділіться реальними історіями зі свого життя в середній школі, наведіть приклади перемог та поразок, показавши, що між вами насправді більше спільного, ніж здається на перший погляд.

2. Спробуйте перейти від авторитарного стилю взаємостосунків до стратегії партнерства. Пояснюйте учням, що ви маєте єдину освітню мету, що ваша спільна діяльність або бездіяльність значно впливатиме на розвиток життєвого сценарію дитини в майбутньому. Від того, які знання та навички протягом цієї освітньої подорожі вдасться накопичити учневі, залежить його успіх у різних сферах життя суспільства.

3. Сформулюйте чіткі правила, які діятимуть на уроці, та узгодьте їх з учнями, підкреслюючи, як саме впливатиме недотримання правил на навчальний процес. Наприклад, на уроці дозволяється використовувати гаджети лише з навчальною метою. Якщо учні порушать це правило, відволікаючись на соціальні мережі та ігри, то не встигнуть виконати всі поставлені завдання. Як наслідок, дітям доведеться витрачати свій особистий час після заняття на обов’язкові вправи, які підлягають оцінюванню, і не матимуть змоги консультуватися з вчителем.

Учням важливо показувати зв’язок між ефективністю роботи та досягнутими результатами. Навіть невеличкі досягнення вкрай важливі.

4. Зробіть навчальну систему максимально прозорою та чіткою, щоб учні розуміли процедуру написання контрольних та заліків, знали заздалегідь про дедлайни і можливі перескладання, важливість виконання домашніх завдань, різні джерела для навчання та іншу необхідну інформацію.

5. Підтримуйте корисні ініціативи учнів, не відкидайте їхні думки, заохочуйте ще більше проявляти свою індивідуальність у навчанні. Це можна зробити завдяки добірці цікавих освітніх методик та пулу тем проектів, які учні зможуть обрати за бажанням. Нічого страшного, якщо дитина захоче зробити не хронологічну таблицю, а комікс чи лінію часу, модель не з пластиліну, а з харчових продуктів. Адже головне – результат, а шляхів досягнення може бути кілька.

6. Приймайте їхню “дорослість”, але підкреслюйте не лише розширення можливостей, а й велику відповідальність. Теми сексу, алкоголю, наркотиків чи іншого не варто “консервувати”. Набагато ефективніше запросити профільних спеціалістів, які допоможуть вичерпати питання у дружньому колі обговорення.

7. Будьте з батьками в “одному човні”. Які б стосунки з батьками у вас не складалися, усе ж таки в роботі з підлітками батьки учнів можуть бути найкращими соратниками. Трикутник взаємодії “батьки-учні-вчителі”, коли йдеться про підлітків, актуальний, як ніколи.

Всередині кожної дитини живе насамперед дитина, хоча іноді в це важко віриться, і наше завдання допомогти їй пройти цей дуже важкий період якомога ефективніше

***

Сіла батерейка? Що таке професійне вигорання та як з ним боротися?

Професійне вигорання — це виснаження емоційних, розумових і енергетичних ресурсів людини, яке розвивається на тлі сильного хронічного стресу в роботі. Виявляється повною втратою інтересу до професійної діяльності і відчуттям безглуздості подальшого розвитку, відсутністю сил і бажання займатися діяльністю, яка нещодавно була по-справжньому цікавою.

Причини професійного вигорання 

1. Нетворчий характер роботи, одноманітність. 

2. Малі можливості просування по службовій драбині. 

3. Відсутність незалежності в роботі. 

4. Неможливість усамітнення.

 5. Ізоляція від колег, немає часу, щоб з ними неформально поспілкуватися на особисті теми. 

6. Вимушений характер професійного спілкування.

Стадії професійного вигорання

Перша стадія 

• починається приглушенням емоцій, згладжуванням гостроти почуттів і свіжості переживань; фахівець зненацька зауважує: начебто все поки нормально, але ... нудно і порожньо на душі;

 • зникають позитивні емоції, з'являється деяка відстороненість у відносинах з членами сім'ї; 

• виникає стан тривожності, незадоволеності; повертаючись додому, все частіше хочеться сказати: «Не лізьте до мене, дайте спокій!»

Друга стадія 

• виникають непорозуміння з колегами по роботі, професіонал у колі своїх колег починає зі зневагою говорити про деяких з них; 

• неприязнь починає поступово проявлятися в присутності членів колективу - спочатку це важко стримувана антипатія, а потім і спалахи роздратування. Подібна поведінка професіонала - це неусвідомлюваний ним самим прояв почуття самозбереження при спілкуванні, що перевищує безпечний для організму рівень. 

Третя стадія 

• притуплюються уявлення про цінності життя, емоційне ставлення до світу «спрощується», людина стає небезпечно байдужою до всього, навіть до власного життя; 

• така людина за звичкою може ще зберігати зовнішню респектабельність і деякий апломб, але його очі втрачають блиск інтересу до чого б то не було, і майже фізично відчутний холод байдужості поселяється в його душі.

Симптоми професійного вигорання 

Перша група: психофізичні симптоми

 • почуття постійної втоми не лише вечорами, але і вранці, відразу після сну 

• відчуття емоційного і фізичного виснаження; 

• апатія - відсутність реакції цікавості на чинник новизни або реакції страху на небезпечну ситуацію;

 • загальна астенізація (слабкість, зниження активності та енергії, погіршення біохімії крові і гормональних показників);

 • часті безпричинні головні болі; постійні розлади шлунково-кишкового тракту; 

• різка втрата або різке збільшення ваги;

 • повне або часткове безсоння;

• постійна загальмованість, сонливість і бажання спати протягом всього дня;

• задишка або порушення дихання при фізичному або емоційному навантаженнях; 

• помітне зниження зовнішньої і внутрішньої сенсорної чутливості: погіршення зору, слуху, нюху і дотику, втрата внутрішніх, тілесних відчуттів. 

Друга група: соціально-психологічні симптоми

• байдужість, нудьга, пасивність і депресія (відчуття пригніченості);

 • підвищена дратівливість на незначні, дрібні події; 

• часті нервові зриви (спалаху невмотивованого гніву або відмови від спілкування, відхід у себе); 

• постійне безпричинне переживання негативних емоцій (почуття провини, образи, сорому, підозрілість, скутість);

 • почуття неусвідомленої підвищеної тривожності (відчуття, що «щось не так, як треба»); 

• почуття гіпервідповідальності і постійне почуття страху, що «не вийде» або «я не впораюся»;

 • загальна негативна установка на життєві і професійні перспективи (по типу «як не старайся, все одно нічого не вийде»). 

Третя група: поведінкові симптоми 

• відчуття, що робота стає все важче і важче, і виконувати її - все важче і важче; 

• людина помітно змінює свій робочий режим (збільшує або скорочує час роботи); 

• постійно, без необхідності, бере роботу додому, але вдома її не робить; 

• не може приймати рішеня;

 • почуття непотрібності, невіра в покращення, зниження ентузіазму по відношенню до роботи, байдужість до результатів; 

• невиконання важливих, пріоритетних завдань і «застрявання» на дрібних деталях, трата більшої частини робочого часу на виконання автоматичних і елементарних дій; 

• дистанційованість від співробітників і людей, підвищення неадекватної критичності; 

• зловживання алкоголем, різке зростання викурених за день цигарок, застосування наркотичних засобів.

Попередження професійної деформації

 - пам’ятати власні мотиви вибору професії,

 - постійно «відстежувати» всілякі прояви стресу,

 - створювати здорову систему підтримки і за межами робочої ситуації - прагнути жити радісним і фізично активним життям

-постійно навчатись і розвиватись 

- впровадити на робочому місці принцип супервізії (подивитись на себе зі сторони, говорити про це з колегами) 

Способи долання емоційного перенавантаження 

 • чітко розділяти особистий і професійний простір життя (звичайно, деколи доводиться жертвувати приватними інтересами заради термінових справ, але не кожен же день!) 

• не відмовлятися від хоббі 

• знаходити в собі сили для тісного спілкування з близькими – сім’я, родина – ваша фортеця 

• не збирати негативні емоції. Необхідно ділитися з оточуючими, говорити про свої почуття, проблеми, скаржитися на втому і перенапруження. Звичайно, обговорювати це можна тільки з тими, хто захоче вислухати, не залишиться байдужим і не стане глузувати.